Новини

У що ми віримо

Ми віримо в єдиного Бога-Творця. Він Святий та існує у трьох Особах: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий.

Ми віримо, що Біблія – це Слово Боже: незмінне, авторитетне і живе. Його настанови стосуються всіх сфер нашого щоденного життя.

Ми віримо, що Бог – люблячий Батько, Його любов досконала, безмежна і безумовна.
І Він – всемогутній Владика і справедливий Суддя: все знає, все контролює і все може.

Ми віримо, що гріх відділив людину від Бога і Його цілей на її життя.

Ми віримо, що Ісус Христос як Боголюдина єдиний може примирити нас з Богом. Він прожив безгрішне і святе життя, помер на хресті замість нас, заплативши Своєю кров’ю за наш гріх. І Він переміг смерть, воскреснувши з мертвих, оправдав нас перед Богом-Отцем і дав надію на вічне життя.

Ми віримо, що для того, щоб отримати прощення, народитися згори і стати Божою дитиною, потрібно визнати свої гріхи перед Богом, увірувати в Ісуса Христа як свого Спасителя і довірити своє життя в Його руки.

Ми віримо, що наступними після народження згори кроками для християнського життя є водне хрещення та хрещення Святим Духом з ознакою інших мов.

Ми віримо, що Бог бажає благословляти кожну Свою дитину, допомагаючи їй змінюватися для святого, праведного і переможного життя.

Ми віримо, що свою долю у вічності (рай і вічне блаженство або озеро вогняне і вічні муки) визначає сама людина, приймаючи рішення відізватися на поклик Ісуса Христа або ж відкинути його.

Ми віримо, що Господь Ісус Христос вдруге повернеться на землю, щоб забрати Свою Церкву, як Він і обіцяв.

Команда

Старші служителі

Веремій Юрій

старший пастор

Черняк Валентин

пресвітер

Карпюк Олег

пресвітер

Ліптуга Генадій

пресвітер

Вернигора Петро

пресвітер

Бевзюк В'ячеслав

пресвітер

Величко Юрій

пресвітер

Какадій Микола

Диякони

Фундюр Андрій

Жиляк Віталій

Стафіїв Микола

Литвинчук Олексій

Галюк Богдан

Дмитраш Михайло

Луцак Микола

Мельничук Володимир

Шумський Григорій

Скіцко Іван

Ільницький Олександр

Черняк Віктор

Черняк Василь

молодіжний керівник

Служіння, які звершуємо

Для того, щоб сповідатися, члени церкви у будь-який час можуть звернутися до диякона чи пастора.

Обов’язковою є сповідь перед водним хрещенням та перед вінчанням. Також ми рекомендуємо за потреби сповідуватися, щоб приготувати своє серце до участі у Вечері Господній. «Якщо визнаємо свої гріхи, то Він, вірний та праведний, щоб простити нам гріхи і очистити від усякої неправди» (1 Івана 1:9)

Це вияв смирення перед Богом, що супроводжується добровільним утриманням від їжі та подружніх стосунків: "Сорок днів... Він нічого не їв" (Лк.4:2), див. також 1Кор.7:5

а) до посту потрібне щиро готуватися: "...розв'язати кайдани безбожності, пута ярма розв'язати й пустити на волю утиснених і всяке ярмо розірвати" (Іс.58:3-7)

Водне хрещення – це заповіт із Богом, обіцянка людини служити Йому в чистій і добрій совісті до кінця життя.

На хрещення людина вдягає білий одяг, який символізує чистоту та святість перед Богом. Пастор запитує: «Чи віруєте ви в Господа Ісуса Христа як у свого особистого Спасителя?», «Чи обіцяєте служити Йому до кінця свого життя?». При відповіді «Так!» служитель проголошує: «На основі твоєї віри та обіцянки хрещу тебе у воді в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», а потім на мить повністю занурює людину у воду. Після хрещення, нових братів та сестер урочисто вітають на недільному служінні, дарують їм Біблії та квіти, церква молиться за них, благословляє та приймає як своїх членів.

Вечеря Господня – це спомин смерті і воскресіння Господа Ісуса Христа через прийняття хліба і чаші, як Його Тіла і Крові.

Вона проводиться у церкві в кожну першу неділю місяця. Приймати участь у цьому священнодійстві можуть члени церкви, які вступили у заповіт із Богом через водне хрещення та не перебувають на замітці чи вилученні згідно церковної дисципліни. рез прийняття хліба і чаші, як Його Тіла і Крові

Коли молоді люди приймають рішення створити сім'ю, на основі Біблійної історії про заручини Ісаака та Ревеки, спочатку проводяться заручини. Це процес попередньої домовленості. Вдома збираються батьки, майбутні наречений та наречена, пастори, служителі, друзі та близькі. Брат робить офіційну пропозицію сестрі, і вона дає йому свою відповідь. Батьки також висловлюють свою згоду та благословіння. Після того, як досягається загальна домовленість усіх сторін, служитель звершує молитву і з цього моменту молоді люди вважаються нареченими. На самому вінчанні розписаним раніше у Рагсі молодим пастор на основі місць зі Священного Писання робить останні настанови по Біблії, яку потім дарують подружжю. Вони дають обіцянки один одному. Церква молиться за молодих та благословляє їхню майбутню сім’ю.

Молитва над дитиною - це принесення дитини перед Господнє лице з подякою за неї і проханням її благословити: а) молитва над дітьми звершується в присутності батьків в будь-який зручний для церкви та родини час: "А коли за Законом Мойсея - минулися дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставити Його перед Господом..." (Лк.2:22-24)

б) молячись за дитину, священнослужитель бере її на руки або кладе руки на неї: "Тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав..." (Лк.2:28), "Він їх пригорнув, і поблагословив, на них руки поклавши" (Мр.10:16)

Служіння складається з двох частин: - перша – служіння в будинку покійного/ої, допомога братів та сестер в організації похорон - друга – служіння на кладовищі, де пастор говорить коротке слово, а також зачитує місце з Біблії про вічне життя. Церква служить не лише у проведенні похорон, але й допомагає в їх організації. Якщо у померлого немає рідних та близьких, або вони потребують допомоги, церква бере на себе матеріальні витрати. Це служіння дуже важливе з двох причин. По-перше, церква вшановує пам'ять померлого, служить його родині, допомагаючи у важку хвилину, по-друге - це гарна нагода донести Євангеліє до невіруючих людей, адже на похорони завжди збирається багато народу. Це можливість і словом, і ділом показати як церква турбується про людей, а також виконати заповідь «радіти з тими, хто радіє, і плакати з тими, хто плаче».

Історія церкви

60-ті роки XX ст.

На той час в Івано-Франківську діяли дві громади євангельських християн (п’ятидесятників), які не були офіційно зареєстровані в державних органах влади.

Більшою за кількістю членів громадою керував Іван Ящишин, який мав дар до написання пісень. Йому приписують авторство кількох десятків пісень у збірнику «Псалмоспіви. Збірник богослужбових псалмів і духовних пісень» (Львів, 1995р.).

Іншою громадою керували Харитон Павленко і Єфрем Хома.

Обидві громади збиралися у домівках віруючих, де таємно проводили зібрання; інформація про зустрічі була секретною (про неї дізнавалися в останній день). Це робилося для того, щоб хоч трохи сховатися від пильного ока влади.

Попередницею теперішньої церкви на Мочульського, 1 стала група віруючих, якою керували Харитон Павленко і Єфрем Хома.

Збиралася тодішня церква в однокімнатній квартирі Харитона Павленка в центрі Станіслава або в приватному домі Федора Вітика, а пізніше і в домівках інших віруючих. Харитон і Єфрем тісно дружили з громадою євангельських християн у м. Коломиї.

80-ті роки XX ст.

У 1981 р. Євген Пилипів переїхав із Калуша до Івано-Франківська, де одружився і у 1983 р. був рукопокладений на пресвітерське служіння в місцевій церкві. У помічники вибрав собі Михайла Шкурата та Антона Борисенка.

У середині 80-х років ХХ століття церква м. Івано-Франківська налічувала до 40 членів. Християни молилися Богу про можливість збиратися відкрито і вільно сповідувати віру в Христа, що незабаром і сталося.

1987

У цьому році громада віруючих розпочала легальне служіння, зареєструвавши статут своєї церкви у відповідних органах місцевої влади, і пізніше стала частиною Всеукраїнського Союзу християн віри євангельської – п’ятидесятників. Після реєстрації визріла потреба у приміщенні для проведення богослужінь. На молитви за цю потребу віруючі збиралися у квартирі сестер Щукіних, де під час одної з молитов Господь проговорив через Надю Фігураш з Дніпродзержинська (сестру Євстахія Пуйди): «Дам і не буду зволікати!». Усі раділи, вірили і чекали приміщення, а церква зростала та поповнювалася новими людьми.

Перемовини з місцевими органами влади про отримання приміщення для проведення богослужінь велися довго. Неодноразово доводилося їздити до Києва та Москви, оббивати пороги міськ- та облвиконкомів.

1989, літо

В приміщенні обласної філармонії відбулася перша відкрита євангелізація. На неї було запрошено проповідників зі Львова Степана Гаркавчука, Василя Боєчка, Миколу Мельника, а також хор церкви зі Львова.

1989, ВЕРЕСЕНЬ

Бог почув прохання Своїх дітей, і громаді виділили будівлю римо-католицького костелу на вулиці Перова, 1 (теперішня вул. Мочульського). За це Міністерство культури зажадало 24 000 карбованців компенсації, бо планувалося реставрувати і переобладнати те приміщення під виставкову галерею. Для невеликої громади християн зібрати таку суму на той час було непростим завданням, але з Божою допомогою необхідні кошти згодом були зібрані. Більше того, громада була звільнена від оплати за проект (6000 карбованців), тому заплачено було 18 000 карбованців, а 6000 залишились для проведення ремонту.

Незабаром розпочалися реставраційні роботи. Спершу відновлювали інтер’єр храму: вимітали сміття, ставили саморобні лавки, зносили хто що мав. До роботи люди йшли зі своїм знаряддям і на весь день. Обіди варили вдома, а потім привозили автобусом. По воду ходили до сусідів, але коли ті довідалися, що то – церква п’ятидесятників, відмовилися давати.

Робота була складною. На токарському верстаті, який привезли Михайло Штейнград і Василь Семанишин, працювали Зеновій і Ярослав Пікуляки, Василь Двірник, Петро Габ'як та інші брати. Під час ремонту вікон Славко Пікуляк, Люба Щукіна, Василь і Роман Цимбалюки, Олег Манжула знімали мірки, вирізали форми, малювали – усе робили на цементній підлозі, бо робочих столів не було. Найнебезпечнішою була робота над сценою. Працювали допізна під молитви групи людей на балконі, і завдяки Божій допомозі обійшлося без травм. У ремонтних роботах брали участь майже всі члени громади.

У той час до Івано-Франківська приїхала група віруючої молоді з Волинської області. Вони почали відвідувати місцеву церкву і допомагати у відновлювальних роботах. Серед тієї групи були і теперішній старший пастор церкви ХВЄ м. Івано-Франківська єпископ Юрій Веремій, а також Сергій Тельятен, брати Валентин та Віктор Черняки та інші. За короткий термін було завершено ремонт інтер’єру, проведено опалення. У грудні того ж року у приміщенні колишнього римо-католицького костелу було проведене перше відкрите богослужіння.

Пастором церкви тоді був Євген Пилипів. Громада проводила євангелізації на похоронах та весіллях. Це була єдина можливість проповідувати Христа, бо відкрито свідкувати не давав КДБ У міру того, як церква зростала, виникла потреба в організації хору. Ольга Скальська запропонувала запросити керівника зі Львова. Він кілька разів приїжджав до Івано-Франківська вчити співу, а згодом приїхав брат з Волині – Вадим і почав керувати хором. Приєдналися до цієї справи Віктор Черняк, Ярослав Олеськів.

При церкві діяла недільна школа, започаткована ще в підпіллі.

1990

Церква зростала, проводилися служіння у найближчих до Івано-Франківська селах, районних центрах області. Було започатковано нові церкви: у Надвірній (Михайло Скибновський), у Бурштині (Зеновій Пікуляк), в с. Комарові (Петро Габ'як), у м. Тлумачі (Іван Іванцюк).

При церкві була зареєстрована місія милосердя «Добрий самарянин», яка успішно працює до сьогодні.

1992

Відбулося перше в історії церкви зібрання дільниці за адресою: вул. Угорницька, 12/2, кв.41 в Івано-Франківську – у сім’ї Петра та Марії Галюків.

1993, зима

Церкву в Івано-Франківську навідав пастор з Норвегії Івар Гюдбрандсен – їхня церква молилася за пробудження в нашій області близько чверті століття. Це була велика радість для віруючих обох країн. З того часу між нашими церквами зав'язалися дружні й теплі стосунки.

1998, БЕРЕЗЕНЬ

Пастор Євген Пилипів склав свої повноваження і переїхав з сім'єю на постійне місце проживання до США. Пасторами залишилися Олександр Линник і Юрій Веремій.

Наші дні

Церква ХВЄ м. Івано-Франківська – це велика дружна родина на чолі зі старшим пастором Юрієм Веремієм, яка об’єднує близько тисячі однодумців любов’ю до Господа, до людей і бажанням розповідати про цю любов на кожному місці.

Далі буде...