На той час в Івано-Франківську діяли дві громади євангельських християн (п’ятидесятників), які не були офіційно зареєстровані в державних органах влади.

Більшою за кількістю членів громадою керував Іван Ящишин, який мав дар до написання пісень. Йому приписують авторство кількох десятків пісень у збірнику «Псалмоспіви. Збірник богослужбових псалмів і духовних пісень» (Львів, 1995р.).

Іншою громадою керували Харитон Павленко і Єфрем Хома.

Обидві громади збиралися у домівках віруючих, де таємно проводили зібрання; інформація про зустрічі була секретною (про неї дізнавалися в останній день). Це робилося для того, щоб хоч трохи сховатися від пильного ока влади.

Попередницею теперішньої церкви на Мочульського, 1 стала група віруючих, якою керували Харитон Павленко і Єфрем Хома.

Збиралася тодішня церква в однокімнатній квартирі Харитона Павленка в центрі Станіслава або в приватному домі Федора Вітика, а пізніше і в домівках інших віруючих. Харитон і Єфрем тісно дружили з громадою євангельських християн у м. Коломиї.

У 1981 р. Євген Пилипів переїхав із Калуша до Івано-Франківська, де одружився і у 1983 р. був рукопокладений на пресвітерське служіння в місцевій церкві. У помічники вибрав собі Михайла Шкурата та Антона Борисенка.

У середині 80-х років ХХ століття церква м. Івано-Франківська налічувала до 40 членів. Християни молилися Богу про можливість збиратися відкрито і вільно сповідувати віру в Христа, що незабаром і сталося.

У цьому році громада віруючих розпочала легальне служіння, зареєструвавши статут своєї церкви у відповідних органах місцевої влади, і пізніше стала частиною Всеукраїнського Союзу християн віри євангельської – п’ятидесятників. Після реєстрації визріла потреба у приміщенні для проведення богослужінь. На молитви за цю потребу віруючі збиралися у квартирі сестер Щукіних, де під час одної з молитов Господь проговорив через Надю Фігураш з Дніпродзержинська (сестру Євстахія Пуйди): «Дам і не буду зволікати!». Усі раділи, вірили і чекали приміщення, а церква зростала та поповнювалася новими людьми.

Перемовини з місцевими органами влади про отримання приміщення для проведення богослужінь велися довго. Неодноразово доводилося їздити до Києва та Москви, оббивати пороги міськ- та облвиконкомів.

В приміщенні обласної філармонії відбулася перша відкрита євангелізація. На неї було запрошено проповідників зі Львова Степана Гаркавчука, Василя Боєчка, Миколу Мельника, а також хор церкви зі Львова.

Бог почув прохання Своїх дітей, і громаді виділили будівлю римо-католицького костелу на вулиці Перова, 1 (теперішня вул. Мочульського). За це Міністерство культури зажадало 24 000 карбованців компенсації, бо планувалося реставрувати і переобладнати те приміщення під виставкову галерею. Для невеликої громади християн зібрати таку суму на той час було непростим завданням, але з Божою допомогою необхідні кошти згодом були зібрані. Більше того, громада була звільнена від оплати за проект (6000 карбованців), тому заплачено було 18 000 карбованців, а 6000 залишились для проведення ремонту.

Незабаром розпочалися реставраційні роботи. Спершу відновлювали інтер’єр храму: вимітали сміття, ставили саморобні лавки, зносили хто що мав. До роботи люди йшли зі своїм знаряддям і на весь день. Обіди варили вдома, а потім привозили автобусом. По воду ходили до сусідів, але коли ті довідалися, що то – церква п’ятидесятників, відмовилися давати.

Робота була складною. На токарському верстаті, який привезли Михайло Штейнград і Василь Семанишин, працювали Зеновій і Ярослав Пікуляки, Василь Двірник, Петро Габ'як та інші брати. Під час ремонту вікон Славко Пікуляк, Люба Щукіна, Василь і Роман Цимбалюки, Олег Манжула знімали мірки, вирізали форми, малювали – усе робили на цементній підлозі, бо робочих столів не було. Найнебезпечнішою була робота над сценою. Працювали допізна під молитви групи людей на балконі, і завдяки Божій допомозі обійшлося без травм. У ремонтних роботах брали участь майже всі члени громади.

У той час до Івано-Франківська приїхала група віруючої молоді з Волинської області. Вони почали відвідувати місцеву церкву і допомагати у відновлювальних роботах. Серед тієї групи були і теперішній старший пастор церкви ХВЄ м. Івано-Франківська єпископ Юрій Веремій, а також Сергій Тельятен, брати Валентин та Віктор Черняки та інші. За короткий термін було завершено ремонт інтер’єру, проведено опалення. У грудні того ж року у приміщенні колишнього римо-католицького костелу було проведене перше відкрите богослужіння.

Пастором церкви тоді був Євген Пилипів. Громада проводила євангелізації на похоронах та весіллях. Це була єдина можливість проповідувати Христа, бо відкрито свідкувати не давав КДБ У міру того, як церква зростала, виникла потреба в організації хору. Ольга Скальська запропонувала запросити керівника зі Львова. Він кілька разів приїжджав до Івано-Франківська вчити співу, а згодом приїхав брат з Волині – Вадим і почав керувати хором. Приєдналися до цієї справи Віктор Черняк, Ярослав Олеськів.

При церкві діяла недільна школа, започаткована ще в підпіллі.

Церква зростала, проводилися служіння у найближчих до Івано-Франківська селах, районних центрах області. Було започатковано нові церкви: у Надвірній (Михайло Скибновський), у Бурштині (Зеновій Пікуляк), в с. Комарові (Петро Габ'як), у м. Тлумачі (Іван Іванцюк).

При церкві була зареєстрована місія милосердя «Добрий самарянин», яка успішно працює до сьогодні.

Відбулося перше в історії церкви зібрання дільниці за адресою: вул. Угорницька, 12/2, кв.41 в Івано-Франківську – у сім’ї Петра та Марії Галюків.

Церкву в Івано-Франківську навідав пастор з Норвегії Івар Гюдбрандсен – їхня церква молилася за пробудження в нашій області близько чверті століття. Це була велика радість для віруючих обох країн. З того часу між нашими церквами зав'язалися дружні й теплі стосунки.

Пастор Євген Пилипів склав свої повноваження і переїхав з сім'єю на постійне місце проживання до США. Пасторами залишилися Олександр Линник і Юрій Веремій.

Церква ХВЄ м. Івано-Франківська – це велика дружна родина на чолі зі старшим пастором Юрієм Веремієм, яка об’єднує близько тисячі однодумців любов’ю до Господа, до людей і бажанням розповідати про цю любов на кожному місці.

Далі буде...