25 березня 2012 року також продовжилось навчання за програмою "Засади віровчення Церкви ХВЄ України".

Богослужіння розпочав пастор Валентин Черняк. Співом цього ранку присутнім служив хор молодих сімей ("Хвала Тобі, наш Боже").

Першу проповідь виголосив диякон Андрій Фундюр. Прочитавши уривки з Євангелія від Луки 4:18, Другої книги царів 5:20 та Послання до ефесян 5:14 проповідник сказав: "Нам не потрібно віддавати час духовних цінностей матеріальному, адже матеріальне зотліє, а духовне є вічним".

Потім керівник відділу праці з глухими ЦХВЄУ Павло Смаль представив глухих учасників зібрання, а також служителів у праці з глухими. Також він розповів про результати всеукраїнської конференції глухих, яка напередодні відбулася в Івано-Франківську.

Глухі заспівали пісню "Я знаю є надія" мовою жестів, а диякониса Клавдія Кузьменко з Слов'янська розповіла про свій шлях до бога та про служіння глухим.

Після того глухий брат проповідував про блудного сина, а сестра Клавдія перекладала його для слухачів.

Прочитавши уривок з Євангелія від Івана 3:16, брат провів паралель між своїм життям і життям блудного сина, відомого біблійного персонажа.

Після ще однієї пісні у виконанні глухих братів і сестер центральну проповідь на тему "Біблія - найбільший скарб" виголосив пресвітер Олег Карпюк. Його проповідь стала продовженням навчання за програмою "Засади віровчення Церкви ХВЄ України".

Слово "біблія" з грецької перекладається як "книги". Біблія – це єдина священна і найстаріша книга у світі. Її писали протягом 1600 років більш ніж 40 авторів різних суспільних прошарків на різних територіях Європи, Африки та Азії, у різних ситуаціях, на трьох мовах: івриті (більшість книг Старого Завіту), арамейській (частини Старого Завіту) та грецькій мовах (Новий Завіт), у різних літературних жанрах та стилях. Ці автори були розділені часом і простором, однак усі 66 книг Біблії взаємопов’язані.

Унікальна точність тексту Біблії. Саме Бог спонукав людей записати Його Слово (2 Тим. 3:16-17; Ів. 17:17). Книги Старого Завіту були написані приблизно між 1400 і 400 рр. до Р.Х., книги Нового Завіту – від 40 до 95 рр. по Р.Х. У 1947 р. були знайдені знамениті рукописи Кумрану, або рукописи Мертвого моря, ідентичні з примірниками Старого Завіту, знайденими на тисячу років пізніше. Бог подбав, щоб текст Біблії дійшов до наших днів без спотворень (Єр.1:12; 2 Тим. 3:16; Мт. 5:18).

Унікальний сам вміст Біблії. Це єдина книга, в якій Бог говорить про Себе. Біблія відповідає на безліч питань нашого життя: як звільнитися від провини гріха; чи є життя після смерті; як побудувати міцну сім’ю; як ставитися до ворогів; чим небезпечний окультизм; як вистояти у випробуваннях тощо.

Унікальне поширення Біблії. Першою в історії друкованою книгою була саме Біблія: її латинський переклад надрукував Гутенберг. Всього з 1996 по 2006 рр. Об’єднане Біблійне Товариство видало і поширило у світі 441,5 млн. Біблій та Нових Завітів.

Унікальна кількість перекладів Біблії. На кінець 2007 р. повністю або частково Біблія була перекладена на 2454 мови.

Унікальна життєздатність Біблії. До нас дійшло більше рукописних копій Біблії, ніж будь-яких 10 творів класичної літератури, разом узятих. Вороги Біблії переслідували її, як ніяку іншу книгу. Але вони помирають, а Книга продовжує жити (2 Тим. 2:9).

Унікальна тематика Біблії – від Буття до Об’явлення в ній розповідається про Боже відкуплення людини. Священне Писання не тільки містить в собі Слово Боже – воно є Словом Божим (2 Тим. 3:16-17).

Канон – це офіційно прийнятий перелік книг Біблії. Церква не створювала канон, а лише визначила, які книги натхнені Богом, керуючись наступними принципами: автором книги мали бути Божий пророк, апостол або той, хто тісно спілкувався з такими людьми; Бог мав підтвердити повноваження автора Своїми діями; книга передавала істину про Бога; несла в собі Божу перетворюючу силу; її визнали ті, хто вірив у Бога. У 393 році було остаточно визначено канон Нового Завіту. Загалом до канону Біблії увійшли 39 книг Старого Завіту і 27 – Нового Завіту.

Книги, що не пройшли перевірки на канонічність, називають апокрифами. Вони містять історичні й географічні неточності, навчають фальшивим вченням та обрядам. На них ніколи не посилалися ні Ісус Христос, ні автори Нового Завіту. Лише в 1546 р. Римсько-Католицька Церква вирішила визнати їх канонічними.

Висновок. Кожному, хто щиро шукає істину, варто уважно дослідити цю унікальну книгу – Біблію. Скільки б не читала Біблію людина, молитовно та благоговійно досліджуючи її, ця книга завжди буде новою й повною життя та сили.

Проповідь диякона Андрія Фундюра

Пісня хору молодих сімей "Хвала Тобі, наш Боже"

Звернення Павла Смаля

Свідчення диякониси Клавдії Кузьменко