В Івано-Франківську по вул. Спортивна, 13, зберігся будинок, в якому збиралися перші віруючі обласного центру.

На початок 60-х років ХХ століття в Івано-Франківську діяли дві громади євангельських християн (п’ятидесятників), і обидві не були офіційно зареєстровані в державних органах влади.

Більшою за кількістю членів громадою керував Іван Ящишин. Він мав дар складати пісні (писати слова і музику до них). За усними переказами деяких віруючих, автором декількох десятків пісень, вміщених у збірці «Псалмоспіви. Збірник богослужбових псалмів і духовних пісень» (Львів, 1995 р.), є не хто інший, як брат Іван Ящишин. Цю громаду віруючих називали шмідтовцями, тому що в питанні щодо обмиття ніг вони притримувалися вчення німецького місіонера, який проповідував на заході України, Шмідта (вони не дотримувалися цієї заповіді).

В іншій громаді євангельських християн м. Івано-Франківська керуючими були брати Харитон Павленко і Єфрем Хома. Цю громаду віруючих називали воронаєвцями, тому що вони притримувалися вчення щодо обмивання ніг, яке проповідував український євангеліст Воронаєв (обмивали ноги).

Обидві громади збиралися по хатах віруючих і таємно проводили зібрання. Між собою жили в мирі, але разом не сходилися і не проводили спільних зібрань. Християнам не вистачало літератури, тому її почали привозити з Польщі. Однак на це потрібні були кошти. Псалмоспіви переписувалися від руки, бо дуже берегли ці цінні видання.

Оскільки зібрання проводилися в приватних квартирах, інформація про наступну зустріч була таємною, і про неї дізнавалися в останній день. Це робилося для того, щоб хоч трохи сховатися від пильного ока влади. Іноді віруючі збиралися на молитви в дні релігійних свят. Коли керівники влади з’являлися на зібраннях, всіх одразу переписували, забирали літературу, часто навіть виривали книги з рук.

Група віруючих, якою керували Харитон Павленко і Єфрем Хома, і стала попередницею теперішньої Церкви християн віри євангельської м. Івано-Франківська, дім молитви якої знаходиться на вулиці Мочульського,1.

Харитон Павленко проживав із сім'єю в однокімнатній квартирі в центрі Івано-Франківська (на жаль, точного місцезнаходження квартири встановити не вдалося), тоді Станіслава. Саме в тій квартирі проводилися зібрання церкви. Пізніше, коли громада збільшилась, зібрання почали проводитися і в домівках інших віруючих. Збиралися також у приватному домі брата Федора Вітика (по вул. Спортивна, 13, в тодішньому Станіславові - З 1662 до 1772 року і з 1918 до 1939 року носило назву Станиславів (Stanis?awów), з 1772 до 1918 року - Станіслав (Stanislau). З 1939 року радянською владою було повернуто австрійську назву Станіслав, а 9 листопада 1962 року з нагоди 300-річчя місто було перейменовано у Івано-Франківськ в честь видатного письменника Івана Франка).

Комуністична влада переслідувала віруючих людей. Тому їм часто доводилося платити штрафи, переносити упереджене ставлення на місцях роботи, їхнім дітям – у школах та інших навчальних закладах. Та Бог чудесно заступався за Своїх дітей.

Збереглися свідчення очевидців про надприродні діла Божі. Скажімо, одного разу під вікном будинку, де зібралися віруючі, появився міліціонер. Християни зітхали – знову почнеться тяганина по дільницях, дача показань, штрафи. На проповідника, який в той час промовляв, зійшла сила Духа Святого так, що від його слів почали здригатися віконні шибки, а міліціонер, так і нічого не помітивши, походив під вікном і пішов геть.

Дітей на зібрання водити заборонялося. Молодь не допускали в навчальні заклади, а декого виключали взагалі. Так Миколу Андрусяка виключили з медінституту начебто за неуспішність, хоча студенти з його групи дивувалися цьому, бо знали, що він вчився добре.

Оновлений фасад будинку по вул. Спортивна, 13 (зібрання відбувалися у правій частині дому).