29 березня 2014 року "слабша частина" Івано-Франківської церкви ХВЄ складала своєрідний іспит – іспит на довіру Богові.

Бо, з одного боку, так не хочеться втрачати по-справжньому теплий весняний вихідний день, коли можна попрацювати на грядці. А з другого – розумієш, що треба правильно розставляти життєві пріоритети: спершу духовне, потім матеріальне. А обласна жіноча конференція, запланована саме на той день, належить, якраз, до духовної складової життя.

Участь у конференції взяли не всі запрошені, але не будемо вважати, що іспит вони не склали. Адже не завжди вдається переконати невіруючих членів родини у правильності своїх рішень. А іноді просто необхідно послухатися свого невіруючого чоловіка у менш значному, щоб досягти його серця у найважливішому.

Словами привітання конференцію розпочав старший пресвітер церков ХВЄ Івано-Франківської області єпископ Юрій Веремій. Ведучи сестер до молитви, служитель наголосив, що побожні жінки – це велика сила, і побажав сестрам бути такими, щоб Бог міг вживати кожну для Своїх добрих діл.

Основним спікером на конференції була Марія Дранчак – відповідальна за жіноче служіння на Закарпатті. Настанови, повчання зі Святого Писання, особисті свідчення сестри Марії переконали присутніх, що вибір вони зробили правильний – Сам Бог промовляє до їхніх сердець, потішаючи, навчаючи, заохочуючи, зцілюючи. То хіба Він не потурбується про те, щоб усі ми могли вчасно завеснувати і зібрати добрий урожай?

Бог промовляв до нас пророчим словом у молитві, яку звершила команда молитовників на чолі з пастором-євангелістом Геннадієм Ліптугою. Він звертався через слова відповідальної за жіноче служіння на Івано-Франківщині Галини Черняк і Людмили Бендус, через свідчення сестер Марини Грамми і Тетяни Кинів з Закарпаття, Ганни Попідохи з Коломиї, Олени Стрижак з Івано-Франківська, виступи інших учасниць конференції. Проявом Його любові став смачний обід, з любов'ю приготований руками наших господинь.

Зрештою, життя кожної з нас – це свідчення Його безмежного милосердя і незмінної любові. Тож живімо так, щоб не лише радіти Божими милостями, але й тішити Його серце.