Новини
У що ми віримо
Ми віримо в єдиного Бога-Творця. Він Святий та існує у трьох Особах: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий.
Ми віримо, що Біблія – це Слово Боже: незмінне, авторитетне і живе. Його настанови стосуються всіх сфер нашого щоденного життя.
Ми віримо, що Бог – люблячий Батько, Його любов досконала, безмежна і безумовна.
І Він – всемогутній Владика і справедливий Суддя: все знає, все контролює і все може.
Ми віримо, що гріх відділив людину від Бога і Його цілей на її життя.
Ми віримо, що Ісус Христос як Боголюдина єдиний може примирити нас з Богом. Він прожив безгрішне і святе життя, помер на хресті замість нас, заплативши Своєю кров’ю за наш гріх. І Він переміг смерть, воскреснувши з мертвих, оправдав нас перед Богом-Отцем і дав надію на вічне життя.
Ми віримо, що для того, щоб отримати прощення, народитися згори і стати Божою дитиною, потрібно визнати свої гріхи перед Богом, увірувати в Ісуса Христа як свого Спасителя і довірити своє життя в Його руки.
Ми віримо, що наступними після народження згори кроками для християнського життя є водне хрещення та хрещення Святим Духом з ознакою інших мов.
Ми віримо, що Бог бажає благословляти кожну Свою дитину, допомагаючи їй змінюватися для святого, праведного і переможного життя.
Ми віримо, що свою долю у вічності (рай і вічне блаженство або озеро вогняне і вічні муки) визначає сама людина, приймаючи рішення відізватися на поклик Ісуса Христа або ж відкинути його.
Ми віримо, що Господь Ісус Христос вдруге повернеться на землю, щоб забрати Свою Церкву, як Він і обіцяв.
Команда
Старші служителі
Веремій Юрій
Черняк Валентин
Карпюк Олег
Ліптуга Генадій
Бевзюк В'ячеслав
Фундюр Андрій
Диякони
Жиляк Віталій
Стафіїв Микола
Галюк Богдан
Дмитраш Михайло
Луцак Микола
Мельничук Володимир
Шумський Григорій
Скіцко Іван
Ільницький Олександр
Черняк Віктор
Черняк Василь
Служіння, які звершуємо
Водне хрещення – це заповідь Ісуса Христа, обітниця служити Богові, подоба смерті та воскресіння (Марка 16:16).
Згідно заповіді Ісуса Христа звершується: в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа (Матвія 28:19), повним зануренням у воду (Дії 8:38). Щоб прийняти водне хрещення потрібно: увірувати (Марка 16:16), покаятися (Дії 2:38), бути в свідомому віці (Дії 8:12). Прийнявши водне хрещення, людина стає членом помісної церкви (Дії 2:41). «Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!» Матвія 28:19
Вечеря Господня, Ламання Хліба (Хлібопереломлення), Спомин Смерті Ісуса Христа, Святе Причастя – це загальноприйняті та найбільш уживані сучасні назви Заповіді, яку Ісус Христос залишив для Своєї Церкви, Своїх учнів і всіх відроджених християн.
Це дійство, яке звершується протягом всього християнського життя як свідчення постійного спілкування з Христом та на згадку про Його смерть. Смерть Ісуса Христа настільки важлива, (це було основною місією Христа на землі і без цього неможливе спасіння людини), що Господь наказав не тільки усно згадувати про неї, але вдаватися і до видимих ознак, якими є хліб та чаша з вином. Апостол Павло також зазначав, що Церква повинна звершувати Спомин аж до Другого Приходу Ісуса Христа (1 Коринтян 11:26). «Це чиніть на спомин про Мене!» Луки 22:19
Шлюб – це освячене Богом, добровільне, засноване на взаємному коханні та взаємоповазі довічне поєднання одного чоловіка та однієї жінки (моногамія), що супроводжується домовленістю прожити разом усе земне життя.
Ціль шлюбу – взаємодоповнення, духовна, душевна та фізична спільність, взаємодопомога у служінні Богу, у зростанні в образ Христа і підготовці до вічності з Богом, у спільній праці та подоланні труднощів під час земного життя. Результат шлюбу, побудованого за Словом Божим – відображення стосунків Христа і Церкви у житті подружньої пари як свідчення для оточуючих, і як дар від Бога – народження і виховання благочестивих дітей. Шлюб є великим благословінням Божим! Божественний порядок формування подружнього життя передбачає: відділення від батьків – «чоловік покине свого батька та матір», процес єднання – «пристане до дружини своєї», утворення єдиного цілого – «стануть одним тілом», інтимність стосунків – «і вони не соромились».
Благословіння дитини – це принесення дитини перед Господнє лице з подякою за неї і проханням її благословити.
Люди, що вірять в Бога і знають Ісуса Христа як свого Спасителя, розуміють, що без Бога вони не можуть нічого робити, без Божого покрову не буде успіху. Молитва потрібна як для виховання дитини, так і для самої дитини, тому через деякий час після народження дитину несуть до церкви, де звершується молитва благословіння над нею. На богослужіння після народження дитини жінка може приходити як тільки зміцнилось її здоров’я. Дитину батьки приносять до церкви в зручний час, погоджений із пастором. Ні Новий, ні Старий Заповіт не говорять про хрещення немовлят. Хрещення пов’язано зі свідомою обітницею доброї совісті Богові, що не можуть зробити немовлята, тому в Церкві Християн Віри Євангельської не хрестять дітей, а звершують над ними молитву благословіння. Також батьки одержують настанови про виховання їхніх дітей відповідно до Слова Божого та обіцяють їх виконувати. «Діти – спадщина Господня, плід утроби – нагорода» Псалом 126:3
Душеопікунство (консультування) – це допомога іншій людині в важких ситуаціях при наявності проблем.
Турбота один про одного в Церкві є: 1) доказом цілісності Тіла Христового, в якому кожен живе для блага іншого, 2) доказом любові, 3) виконанням закону Христового. Головне завдання душеопікуна полягає в тому, щоб показати людині всі можливі шляхи виходу з ситуації і допомогти вибрати той з них, який буде для неї найоптимальнішим. При такому підході людина сама приймає рішення і відповідальність за його наслідки, саме вона (а не консультант) прикладає всі зусилля для його реалізації, а консультант порадою і молитвою лише допомагає людині вибрати саме те рішення, яке узгоджується з Божим веденням в її житті і відповідає букві та духу Писання. Консультування – це невід’ємна частина служіння Церкви. Дане служіння не є новим – воно завжди було, є і буде аж до приходу Христа, незалежно від того, як його називають. Але доки у людей є проблеми, доти вони будуть мати потребу у людях, які допомогли б їм їх вирішити. Служителі Христові відповідальні перед Богом за те, щоб надати таким людям професійну допомогу.
Сповідь – це визнання своїх гріхів перед Богом, що супроводжується щирим покаянням (Псалом 31:5).
Сповідатися потрібно перед Богом в ім’я Ісуса Христа (1 Івана 2:1). Сповідатися потрібно: тим, хто увірував і кається у своїх гріхах (Дії 19:18), членам церкви, які згрішили (1 Івана 1:9). В окремих випадках потрібно сповідатися в присутності служителя, який вислуховує, наставляє і звершує спільну молитву (Якова 5:15-16). Служителі церкви, в свою чергу, зобов’язані зберігати таємницю сповіді (1 Тимофія 3:9).
Піст – це вияв смирення перед Богом, що супроводжується добровільним утриманням від їжі та подружніх стосунків на певний час (Луки 4:2).
Передбачає наступне: до посту потрібно готуватися щиро (Ісаї 58:3-7), постити потрібно з конкретною метою (Йоіла 2:15-17), під час посту потрібно читати Слово Боже, молитися та чинити діла милосердя (Дії 10:30), постити можна самому, окремою групою, всією церквою або об’єднанням церков (Луки 2:37), піст не повинен мати демонстративного характеру (Матвія 6:16-18).
Похорони – це церемонія або обряд проводів тіла померлого для поховання, це сам процес поховання покійної людини, який виражає розлуку з нею, а також це безпосередній момент захоронення в землю.
Звершення похорону є невід’ємною частиною служіння церкви Християн Віри Євангельської України і похоронне служіння має такі цілі: 1) Так як всі люди смертні, християни сприймають похорони як Боже повеління, як заповідь, що була проголошена першим людям після гріхопадіння: «…вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся» (Буття. 3:19). Обов’язок живих полягає в тому, щоб згідно Божого наказу тіло померлих віддати землі. 2) Звершення похорону є підтримкою та потіхою родини, яка залишилася, тому на похоронні служіння потрібно приходити, так як це є вияв поваги до покійного та проявлення співчуття до рідних та близьких. 3) Похоронне служіння є одним із масштабних методів євангелізації та представлення Церкви у соціумі.
Історія церкви
60-ті роки XX ст.
На той час в Івано-Франківську діяли дві громади євангельських християн (п’ятидесятників), які не були офіційно зареєстровані в державних органах влади.
Більшою за кількістю членів громадою керував Іван Ящишин, який мав дар до написання пісень. Йому приписують авторство кількох десятків пісень у збірнику «Псалмоспіви. Збірник богослужбових псалмів і духовних пісень» (Львів, 1995р.).
Іншою громадою керували Харитон Павленко і Єфрем Хома.
Обидві громади збиралися у домівках віруючих, де таємно проводили зібрання; інформація про зустрічі була секретною (про неї дізнавалися в останній день). Це робилося для того, щоб хоч трохи сховатися від пильного ока влади.
Попередницею теперішньої церкви на Мочульського, 1 стала група віруючих, якою керували Харитон Павленко і Єфрем Хома.
Збиралася тодішня церква в однокімнатній квартирі Харитона Павленка в центрі Станіслава або в приватному домі Федора Вітика, а пізніше і в домівках інших віруючих. Харитон і Єфрем тісно дружили з громадою євангельських християн у м. Коломиї.
80-ті роки XX ст.
У 1981 р. Євген Пилипів переїхав із Калуша до Івано-Франківська, де одружився і у 1983 р. був рукопокладений на пресвітерське служіння в місцевій церкві. У помічники вибрав собі Михайла Шкурата та Антона Борисенка.
У середині 80-х років ХХ століття церква м. Івано-Франківська налічувала до 40 членів. Християни молилися Богу про можливість збиратися відкрито і вільно сповідувати віру в Христа, що незабаром і сталося.
1987
У цьому році громада віруючих розпочала легальне служіння, зареєструвавши статут своєї церкви у відповідних органах місцевої влади, і пізніше стала частиною Всеукраїнського Союзу християн віри євангельської – п’ятидесятників. Після реєстрації визріла потреба у приміщенні для проведення богослужінь. На молитви за цю потребу віруючі збиралися у квартирі сестер Щукіних, де під час одної з молитов Господь проговорив через Надю Фігураш з Дніпродзержинська (сестру Євстахія Пуйди): «Дам і не буду зволікати!». Усі раділи, вірили і чекали приміщення, а церква зростала та поповнювалася новими людьми.
Перемовини з місцевими органами влади про отримання приміщення для проведення богослужінь велися довго. Неодноразово доводилося їздити до Києва та Москви, оббивати пороги міськ- та облвиконкомів.
1989, літо
В приміщенні обласної філармонії відбулася перша відкрита євангелізація. На неї було запрошено проповідників зі Львова Степана Гаркавчука, Василя Боєчка, Миколу Мельника, а також хор церкви зі Львова.
1989, ВЕРЕСЕНЬ
Бог почув прохання Своїх дітей, і громаді виділили будівлю римо-католицького костелу на вулиці Перова, 1 (теперішня вул. Мочульського). За це Міністерство культури зажадало 24 000 карбованців компенсації, бо планувалося реставрувати і переобладнати те приміщення під виставкову галерею. Для невеликої громади християн зібрати таку суму на той час було непростим завданням, але з Божою допомогою необхідні кошти згодом були зібрані. Більше того, громада була звільнена від оплати за проект (6000 карбованців), тому заплачено було 18 000 карбованців, а 6000 залишились для проведення ремонту.
Незабаром розпочалися реставраційні роботи. Спершу відновлювали інтер’єр храму: вимітали сміття, ставили саморобні лавки, зносили хто що мав. До роботи люди йшли зі своїм знаряддям і на весь день. Обіди варили вдома, а потім привозили автобусом. По воду ходили до сусідів, але коли ті довідалися, що то – церква п’ятидесятників, відмовилися давати.
Робота була складною. На токарському верстаті, який привезли Михайло Штейнград і Василь Семанишин, працювали Зеновій і Ярослав Пікуляки, Василь Двірник, Петро Габ'як та інші брати. Під час ремонту вікон Славко Пікуляк, Люба Щукіна, Василь і Роман Цимбалюки, Олег Манжула знімали мірки, вирізали форми, малювали – усе робили на цементній підлозі, бо робочих столів не було. Найнебезпечнішою була робота над сценою. Працювали допізна під молитви групи людей на балконі, і завдяки Божій допомозі обійшлося без травм. У ремонтних роботах брали участь майже всі члени громади.
У той час до Івано-Франківська приїхала група віруючої молоді з Волинської області. Вони почали відвідувати місцеву церкву і допомагати у відновлювальних роботах. Серед тієї групи були і теперішній старший пастор церкви ХВЄ м. Івано-Франківська єпископ Юрій Веремій, а також Сергій Тельятен, брати Валентин та Віктор Черняки та інші. За короткий термін було завершено ремонт інтер’єру, проведено опалення. У грудні того ж року у приміщенні колишнього римо-католицького костелу було проведене перше відкрите богослужіння.
Пастором церкви тоді був Євген Пилипів. Громада проводила євангелізації на похоронах та весіллях. Це була єдина можливість проповідувати Христа, бо відкрито свідкувати не давав КДБ У міру того, як церква зростала, виникла потреба в організації хору. Ольга Скальська запропонувала запросити керівника зі Львова. Він кілька разів приїжджав до Івано-Франківська вчити співу, а згодом приїхав брат з Волині – Вадим і почав керувати хором. Приєдналися до цієї справи Віктор Черняк, Ярослав Олеськів.
При церкві діяла недільна школа, започаткована ще в підпіллі.
1990
Церква зростала, проводилися служіння у найближчих до Івано-Франківська селах, районних центрах області. Було започатковано нові церкви: у Надвірній (Михайло Скибновський), у Бурштині (Зеновій Пікуляк), в с. Комарові (Петро Габ'як), у м. Тлумачі (Іван Іванцюк).
При церкві була зареєстрована місія милосердя «Добрий самарянин», яка успішно працює до сьогодні.
1992
Відбулося перше в історії церкви зібрання дільниці за адресою: вул. Угорницька, 12/2, кв.41 в Івано-Франківську – у сім’ї Петра та Марії Галюків.
1993, зима
Церкву в Івано-Франківську навідав пастор з Норвегії Івар Гюдбрандсен – їхня церква молилася за пробудження в нашій області близько чверті століття. Це була велика радість для віруючих обох країн. З того часу між нашими церквами зав'язалися дружні й теплі стосунки.
1998, БЕРЕЗЕНЬ
Пастор Євген Пилипів склав свої повноваження і переїхав з сім'єю на постійне місце проживання до США. Пасторами залишилися Олександр Линник і Юрій Веремій.
Наші дні
Церква ХВЄ м. Івано-Франківська – це велика дружна родина на чолі зі старшим пастором Юрієм Веремієм, яка об’єднує близько тисячі однодумців любов’ю до Господа, до людей і бажанням розповідати про цю любов на кожному місці.
Далі буде...